Село
Гора розміщується на північний захід від Борисполя, всього за 2 км від
околиці міста. Село витяглося вздовж магістральної автотраси Київ –
Харків майже на 3 км. Місцевість ця піщаниста, малородючі поля оточують
Гору з усіх сторін, лише з заходу до околиць наближається масив лісових
насаджень.
До
середини 20-х років село Гора значилося на карті Бориспільського району.
На той час на місці нинішнього села було кілька невеликих хуторів,
назви яких, мабуть, залишилися тільки в пам'яті старожилів: Биковці,
Васюхно, Бондарі, Касьяненки, Коньки, Коробки, Меньки, Момоти, Руднівка,
Тагілай, Яцюти. Хутори ці поділялися на верхні і нижні і мали загальну
назву – Горові хутори.
Коли людей змусили переселитися з нижніх "На
гору", до верхніх, утворився населений пункт хутір Гора, що згодом
отримав статус села.
За переписом 1926 року, на всіх хуторах Гірської сільської ради проживало 756 чоловік. У
довоєнні роки в селі існував колгосп їм. Шевченка.
Напад гітлерівської
Німеччини перервав мирне життя села. З вересня 1941 року почалася
фашистська окупація, яка тривала довгі два роки. Звільнили село воїни
136ої стрілецької дивізії під командуванням полковника І. Пузікова,
зокрема 269й стрілецький полк під командуванням підполковника С.Ф.
Проценка.
Одразу після
визволення Гори постало невідкладне завдання відбудувати зруйноване
війною і окупацією село. Кожний з повоєнних років був роком тяжкої
праці.
Сьогоднішня
Гора – велике впорядковане сучасне село. У ньому налічується 1195
дворів, проживає 3537 чоловік. Село газифіковане, має централізовану
систему водопостачання. Громадське господарство є частиною господарства
радгоспу "Бортничі". На території Гори розмістилися: дослідна станція
утилізації стічних вод Інституту гідротехніки і меліорації,
Бориспільське державне лісове господарство. Із соціальних закладів в
селі є школа, ФАП, кілька магазинів, дитячий садок, відділення зв'язку,
клуб.